Переносимість комбінації ін’єкційних форм протитуберкульозних препаратів в індивідуалізованих схемах хіміотерапії при лікуванні хворих на мультирезистентний туберкульоз легень

Пульмонолог, Фтизіатр

ДЕРЖАВНА УСТАНОВА
Національний інститут фтизіатрії і пульмонології імені Ф.Г. Яновського НАМН України.


Резюме. В рандомізованому контрольованому дослідженні за участі 60 хворих на мультирезистентний туберкульоз легень, вивчали переносимість хіміотерапії, в складі якої були ін’єкційні форми етамбутолу, левофлоксацину, ПАСК. Застосування комбінації внутрішньовенних форм протитуберкульозних препаратів в інтенсивну фазу хіміотерапії у хворих на мультирезистентний туберкульоз легень дозволяє в 2,3 раза зменшити частоту розвитку шлунково-кишкових реакцій з тяжкими проявами. При виникненні тяжких побічних реакцій при застосуванні внутрішньовенних форм препаратів середній термін перерви в лікуванні був у 2 рази менший, ніж при прийомі таблетованих форм і становив (3,7 ± 0,6 ) дня.

Ключові слова: мультирезистентний туберкульоз, побічні реакції, протитуберкульозні препарати, ін’єкційний шлях введення.

Удосконалення тактики антибактеріальної терапії залишається актуальним завданням до цього часу, особливо у випадках туберкульозу із розширеною мультирезистентністю [5, 10]. Згідно міжнародних стандартів, лікування хворих на мультирезистентний туберкульоз легень (МР ТБЛ) [11, 12, 14], основний шлях введення протитуберкульозних препаратів — пероральний, ін’єкційний шлях їх введення рекомендований лише для аміноглікозидів (стрептоміцину, канаміцину, амікацину та капреоміцину). Відомо, що ефективність антимікробної терапії залежить від способу введення препарату [1].

Починаючи з 80-років ХХ століття багатьма дослідниками розроблені різні схеми ендолімфатичної терапії, запропоновані методи ендобронхіального, внутрішньокавернозного введення протитуберкульозних препаратів [8]. Однак ці методи належать до інвазивних втручань і в багатьох випадках ускладнюються лімфостазом, емпіємою або прогресуванням туберкульозу. Тому пероральний шлях лишається переважним методом введення протитуберкульозних препаратів [14]. Проте, парентеральні інфузії забезпечують точне дозування, яке не залежить від стану шлунково-кишкової системи, тобто абсорбції, а також досягається швидкий ефект з утворенням максимальної концентрації [4] препарату в крові, що посилює його проникнення в тканини і може бути ефективним при тяжких формах інфекції, у тому числі туберкульозу [1, 6]. Застосування 5–6 пероральних препаратів (лише аміноглікозид вводиться внутрішньом’язово) в інтенсивну фазу хіміо-терапії має обмеження через незадовільну переносимість, низьку прихильність хворих до лікування через необхідність приймати велику кількість таблеток [3]. Наприклад, стандартний режим хіміотерапії для 4 клінічної категорії хворих (етамбутол + піразинамід + офлоксацин + парааміносаліцилова кислота + канаміцин) включає одночасне прийом 12 таблеток загальною вагою 4,4 г та 3 мірні ложки (12 г) парааміносаліцилової кислоти (ПАСК) [2]. Така велика кількість таблеток викликає шлунково-кишкові побічні реакції, що сприяє перервам у лікуванні, зниженню ефективності лікування та подальшому поширенню медикаментозної резистентності мікобактерій туберкульозу (МБТ) до протитуберкульозних препаратів. Незадовільна переносимість протитуберкульозних препаратів ІІ ряду є найбільш частою причиною неповноцінного лікування (за кількістю препаратів в режимі хіміотерапії та їх дозуванням або перервою в лікуванні на різні терміни), що призводить до поширення медикаментозної резистентності МБТ та формування невиліковних форм захворювання [7].

Для покращання переносимості протитуберкульозних препаратів застосовують різні патогенетичні та симптоматичні ліки. Проте, вони далеко не завжди запобігають виникненню тяжких побічних реакцій або їх повному усуненню [9]. Ця проблема часто виникає при супутній патології шлунково-кишкової системи та при тривалому безперервному лікуванні протягом 3–5 років [2, 4].

На сьогодні значно збільшилась кількість протитуберкульозних препаратів в ін’єкційних формах, що дозволяє одночасно призначати 4 препарати для лікування хворих на МР ТБЛ — етамбутол, фторхінолон (офлоксацин, левофлоксацин, гатифлоксацин або моксифлоксацин), аміноглікозид (канаміцин, амікацин), ПАСК [2, 4]. Для перорального введення приєднується лише піразинамід. Переносимість такої комбінації в комплексному лікуванні хворих на туберкульоз не вивчалась.

Метою роботи було вивчення переносимості комбінації ін’єкційних форм протитуберкульозних препаратів в індивідуалізованих схемах хіміо-терапії при лікуванні хворих на мультирезистентний туберкульоз легень.

24 Жовтня, 2017

Дізнайтесь більше

Пульмонолог

Лікування моксифлоксацином інфекційного загострення хронічного обструктивного захворювання легень з урахуванням особливостей мікробіоценозу харкотиння

Хронічне обструктивне захворювання легень (ХОЗЛ) на сьогодні є одним з найбільш серйозних захворювань бронхо-легеневої системи, що характеризується прогресуючою незворотною бронхіальною обструкцією та наростаючою дихальною недостатністю (ДН).
Анестезіолог та медицина невідкладних станів

Профілактика тромбоемболічних ускладень у фтизіохірургічних хворих

Поняття «венозний тромбоемболізм» поєднує в собі тромбоз у системах верхньої або нижньої порожнистих вен, який часто усклад­нюється гострою оклюзією, тромбом або ембо-лом стовбура чи гілок легеневої артерії [2, 3].