Чи виправдане застосування глюкозо-інсуліно-калієвої суміші у разі постішемічного реперфузійного синдрому?

Національний медичний університет імені О.О. Богомольця, Київська міська клінічна лікарня №3


Відомо, що постішемічний реперфузійний синдром (ПРС) супроводжується аритміями, зниженням скоротливої здатності міокарда, порушенням системної гемодинаміки і мікроциркуляції, а також апоптозом кардіоміоцитів у зоні ушкодження.

У патофізіології ПРС важливого значення набувають біохімічні порушення (ефект біохімічної ударної хвилі), деструктивні процеси, а також дестабілізаційні чинники на рівні іонів, ферментів, мікро! та макромолекулярних сполук міокарда. Відповідно до сучасних поглядів фармакотерапія ПРС повинна ґрунтуватися на принципах корекції механізмів енергетичного забезпечення міокарда та транспорту іонів у клітинах міокарда, мембранопротекції, а також відновлення екстра! і інтракардіальних механізмів регулювання функції серця.