Вплив Реосорбілакту на газовий склад і кислотно-основний стан крові у хворих ідіопатичним фіброзуючим альвеолітом

Пульмонолог

ДУ “Інститут фтизіатрії і пульмонології ім. Ф. Г. Яновського АМН України”
Донецький державний медичний університет


Резюме. Досліджено вплив Pеосорбілакту (інфузійний препарат на основі сорбітолу і натрію лактату) на газовий склад і кислотно-основний стан крові у 13 хворих ідіопатичним фіброзуючим альвеолітом. Через 2 години після інфузії 200,0 мл Pеосорбілакту спостерігається достовірне зменшення ступеня гіпокапнії і нормалізація кислотноосновного стану крові. Позитивна дія препарату на газовий склад і кислотноосновний стан крові відзначається і на 4-й день дослідження (через 1 добу після триденного курсу вливань Pеосорбілакту), однак динаміка показників виражена в більшому ступені безпосередньо після інфузії. Після введення Pеосорбілакту спостерігається зменшення ступеня гіпоксемії, що з найбільшою ймовірністю пов’язано із реологічним ефектом препарату, поліпшенням мікроциркуляції в легенях і газообміну. Результати досліджень дають підставу рекомендувати застосування Pеосорбілакту з метою корекції газового складу і кислотноосновного стану крові у хворих ідиопатичним фіброзуючим альвеолітом.


У патогенезі легеневої недостатності і хронічного легеневого серця важливе значення мають збільшення ступеня гемоконцентрації (підвищення гематокриту) внаслідок компенсаторного еритроцитозу, гіперагрега ція еритроцитів і тромбоцитів і, як наслідок, розлади мікроциркуляції із порушеннями газообміну, мікротромбоутворення в судинах легень [1, 8, 9]. У зв’язку з цим важливе значення в лікуванні хворих має інфузійна терапія, яка спрямована на поліпшення реологічних властивостей крові і мікроциркуляції в легенях.

Реосорбілакт — комплексний інфузійний препарат, що містить шестиатомний спирт сорбітол (6 %), натрію лактат (1,9 %) і комплекс електролітів. Реосорбілакт зменшує відносну в’язкість крові, підвищує осмотичний тиск плазми, за рахунок чого забезпечує додатковий приплив у судинне русло інтерстиціальної рідини і зниження гематокриту (гемодилюційний ефект), володіє антиагрегантними властивостями [3, 4, 7]. Усе це в остаточному підсумку обумовлює поліпшення мікроциркуляції [7].

Поряд із реологічним ефектом Pеосорбілакт впливає на кислотно-основний стан крові, що пов’язано з метаболізмом лактату натрію. Цей компонент Pеосорбілакту давно застосовується з метою корекції кислотно-основного стану крові при метаболічному ацидозі. Лактат натрію швидко окисляється в печінці до вугільної кислоти. Натрій, який вивільнюється, швидко вступає в реакцію із вугільною кислотою, утворюючи бікарбонат натрію [2]. Дослідження впливу інфузій реосорбілакту на кислотно основний стан крові у хворих із некомпенсованим метаболічним ацидозом показало високу ефективність препарату [7]. Після введення Pеосорбілакту спостерігалася нормалізація рН крові, збільшення вмісту бікарбонатів, надлишку буферних основ.

При важких формах хронічних захворювань легень може розвиватися респіраторний ацидоз. Незважаючи на те, що і при респіраторному ацидозі рекомендують застосування лактату натрію [2], інфузії розчинів лактату натрію при цій формі ацидозу, очевидно, недостатньо обґрунтовані. Респіраторний ацидоз розвивається у зв’язку із гіперкапнією — накопиченням вуглекислоти в організмі. Провідні ознаки респіраторного ацидозу — зниження рН крові, збільшення напруги СО2, вмісту бікарбонатів і надлишку буферних основ. Можна припустити, що окислювання лактату натрію буде сприяти збільшенню ступеня гіперкапнії.

Нами було проведене вивчення можливого негативного впливу реосорбілакту на газовий склад і кислотно-основний стан крові у хворих із хронічним легеневим серцем при гіперкапнії [5]. У результаті встановлено, що інфузії препарату Pеосорбілакт (по 200,0 мл щодня на протязі одного тижня) хворим із гіперкапнією істотно не впливають на показник напруги вуглекислого газу в крові. Разом із тим, Pеосорбілакт обумовлює підвищення оксигенації крові, що з найбільшою ймовірністю пов’язано із реологічним ефектом препарату, поліпшенням мікроциркуляції в судинах легень і газообміну. Отримані результати дозволили рекомендувати застосування Pеосорбілакту в комплексному лікуванні хворих із хронічним легеневим серцем, у тому числі із ознаками гіперкапнії і компенсованого дихального ацидозу.

Необхідно відзначити, що у значної частини хворих інтерстиціальними хворобами легень має місце гіпокапнія і дихальний алкалоз із дефіцитом буферних основ і насамперед — бікарбонатів. Механізм розвитку гіпокапнії пов’язаний зі стовщенням альвеолокапілярної мембрани і порушеннями дифузійної здатності легень для кисню. З огляду на те, що розчинність вуглекислого газу в мембрані приблизно в 20 разів перевищує аналогічний показник для кисню [6], дифузія вуглекислого газу при альвеолітах істотно не порушується. Гіпоксемія, впливаючи на хеморецептори синокаротидної зони, приводить до почастішання подиху і, як наслідок, до підвищеного виведення вуглекислого газу із розвитком гіпокапнії.

Вуглекислий газ є природним стимулятором хеморецепторів дихального центра, відповідальних, в основному, за глибину подиху — хеморецептори синокаротидної зони в більшій мері регулюють частоту подиху [6]. У зв’язку з цим, гіпокапнія, на додаток до порушень еластичних властивостей легень, сприяє формуванню патологічного паттерна подиху, що забезпечує гіпервентиляцію в основному за рахунок збільшення частоти подиху без істотного збільшення дихального об’єму і включення у вентиляцію резервних зон легень.

Представлені вище дані про фармакокінетику натрію лактату стали основою для вивчення можливостей Pеосорбілакту в корекції газового складу і кислотно основного стану крові у цієї категорії хворих.

Матеріали і методи досліджень

Обстежено 13 хворих ідіопатичним фіброзуючим альвеолітом (7 жінок і 6 чоловіків, вік — від 26 до 64 років). Легенева недостатність I ступеня відзначався в 1 випадку, II ступеня — у 11, III ступеня — у 1. В одного пацієнта мала місце застійна недостатність кровообігу I стадії.

Контрольну групу склали 18 здорових осіб (чоловіків — 12, жінок — 6; вік — від 38 до 57 років).

Стан ФЗД оцінювали на основі аналізу кривої форсованого видиху, записаної на апараті MasterScreen (“Viasys Healthcare Gmb”). Розраховували наступні показники: життєву ємність легень (VC, % до належн.), форсовану життєву ємність легень (FVC, % до належн.), об’єм форсованого видиху за першу секунду (FEV1, % до належн.), показник FEV1/FVC (%), середню об’ємну швидкість видиху на рівні 25–75 % FVC (MMEF2575, % до належн.), пікову об’ємну швидкість (PEF, % до належн.) і швидкість видиху на рівні 25 % FVC (FEF25, % до належн.), 50 % FVC (FEF50, % до должн.), 75 % FVC (FEF75, % до належн.).

Показники газового складу і кислотноосновного стану капілярної крові оцінювали мікрометодом за допомогою аналізатора “ABL 5” фірми “Radiometer”. Аналізували наступні показники: рН, напруга вуглекислого газу (рСО2, мм рт. ст.), дійсний бікарбонат плазми (НСО3 , ммоль/л), стандартний бікарбонат плазми (SBC, ммоль/л), надлишок буферних основ (АВЕ, ммоль/л), стандартний надлишок основ (SBE, ммоль/л), напруга кисню (рО2, мм рт. ст.), насичення гемоглобіну киснем (2, %).

На тлі базисної терапії протягом 3 днів хворим проводили інфузії реосорбілакту (по 200,0 мл внутрішньовенно крапельно). У 1-й день забір крові проводили ранком натще до інфузії і прийому препаратів базисної терапії і через 2 години після введення препарату, тобто оцінювали вихідний рівень показників і можливий безпосередній вплив однієї інфузії. Далі дослідження проводили на 4-й день — ранком, до прийому препаратів базисного лікування — оцінювали триденний курс інфузійної терапії Pеосорбілактом. При виборі тривалості курсу базувалися на даних літератури [7], згідно яким максимальний ефект Pеосорбілакту на показники газового складу і кислотно-основного стану крові розвивається в середньому через 3–4 дні після початку терапії.

Результати оброблені методом варіаційної статистики з використанням критерію Ст’юдента і методом оцінки розходжень сполучених варіант. Відповідність закону нормального розподілу варіант перевіряли за допомогою методу “трьох сігм”.

Результати і їхнє обговорення

Показники функції зовнішнього дихання, представлені в таблиці 1, свідчили про наявність помірковано виражених рестриктивних розладів легеневої вентиляції (зменшення VC). Зниження швидкісних показників кривої форсованого видиху (FVC, FEV1, FEF75, FEF50, FEF25, PEF) обумовлене зменшенням об’ємних — показник FEV1/FVC (85,4 % від належного) вказує на відсутність порушень бронхіальної прохідності.

Таблиця 1

Показники функції зовнішнього дихання у
досліджуваних хворих (M ± m, % від належних)

Показник 1 Kонтрольна група
(n = 18)
2 Хворі на ІФА
(n = 13)
Р
VC 117,9 ± 3,6 66,7 ± 4,7 <0,001
FVC 118,0 ± 3,8 64,8 ± 5,0 <0,001
FEV1 114,9 ± 3,2 64,5 ± 4,8 <0,001
FEV1/FVC 80,4 ± 1,4 85,4 ± 1,7 <0,05
FEF75 75,2 ± 4,9 40,4 ± 5,2 <0,001
FEF50 101,7 ± 5,2 70,2 ± 7,5 <0,001
FEF25 93,8 ± 4,4 74,3 ± 6,9 <0,05
PEF 92,6 ± 4,8 71,5 ± 6,3 <0,05
MMEF75/25 93,5 ± 4,6 55,5 ± 6,9 <0,001

Показники газового складу і кислотно-основного стану крові в період до початку лікування Pеосорбілактом, представлені в таблиці 2, вказували на наявність у хворих гіпоксемії (достовірне зменшення рО2 і 2) і гіпокапнії (достовірне зменшення рСО2). При цьому відзначалося істотне (р<0,001) зростання концентрації бікарбонатів (НСО3  і SBC) і показника надлишку буферних основ (SBE). З огляду на те, що поряд із гіпокапнією намітилася тенденція до збільшення рН крові, зменшення АВЕ і SBE, зміни кислотно-основного стану крові можна трактувати як прояв частково компенсованого дихального алкалозу.

Таблиця 2

Газовий склад і кислотно-основний стан крові в період
до лікування Pеосорбилактом (M ± m)

Показник Kонтрольна група
(n = 18)
Хворі на ІФА
(n = 13)
Р
рH 7,410 ± 0,009 7,428 ± 0,008  
pCO2 (мм. рт. ст.) 37,9 ± 0,9 35,2 ± 0,7 <0,05
HCO3 – (ммоль/л) 23,4 ± 0,4 23,1 ± 0,4  
SBC (ммоль/л) 23,8 ± 0,4 23,7 ± 0,4  
АВЕ (ммоль/л) –0,32 ± 0,36 –0,62 ± 0,36  
SBЕ (ммоль/л) –0,29 ± 0,28 –0,54 ± 0,31  
pO2 (мм рт. ст.) 72,1 ± 2,3 63,2 ± 3,5 <0,05
sO2 (%) 94,5 ± 0,4 91,0 ± 1,3 <0,05

Таблиця 3 демонструє динаміку показників газового складу і кислотноосновного стану крові в процесі лікування Pеосорбілактом.

Через 2 години після інфузії спостерігалося достовірне зменшення ступеня гіпокапнії і нормалізація кислотно-основного стану крові (збільшення вмісту бікарбонатів і надлишку буферних основ). Позитивна дія препарату на газовий склад і кислотноосновний стан крові відзначається і на 4й день дослідження (через 1 добу після триденного курсу інфузій Pеосорбілакту), однак динаміка показників була виражена в більшому ступені безпосередньо після вливання.

У 1-й день дослідження через 2 години після інфузії Pеосорбілакту спостерігалося зменшення ступеня гіпоксемії (достовірний приріст показника 2 при використанні методу оцінки сполучених варіант). Підвищення оксигенації крові спостерігалося і на 4-й день дослідження, коли оцінка газового складу крові проводилася приблизно через 1 добу після останньої інфузії Pеосорбілакту. Однак більш виражена динаміка показників рО2 і 2 спостерігалася в 1-й день, коли дослідження проводили через 2 години після введення препарату. Зменшення ступеня гіпоксемії із найбільшою імовірністю пов’язане з реологічним ефектом Pеосорбілакту, поліпшенням мікроциркуляції в легенях і газообміну.

Отримані результати дають підставу рекомендувати застосування Pеосорбілакту з метою корекції газового складу і кислотноосновного стану крові у хворих ідіопатичним фіброзуючим альвеолітом.

Висновки:

1. У хворих ідіопатичним фіброзуючим альвеолітом спостерігаються порушення газового складу і кислотно-основного стану крові — гіпоксемія в поєднанні із гіпокапнією, частково компенсований дихальний алкалоз.
2. Через 2 години після інфузії 200,0 мл Pеосорбілакту спостерігається достовірне зменшення ступеня гіпокапніі і нормалізація кислотноосновного стану крові. Позитивна дія препарату на газовий склад і кислотноосновний стан крові відзначається і на 4-й день дослідження (через 1 добу після триденного курсу вливань Pеосорбілакту), однак динаміка показників виражена в більшому ступені безпосередньо після інфузії.
3. Після інфузії Pеосорбілакту спостерігається зменшення ступеня гіпоксемії, що з найбільшою ймовірністю пов’язано із реологічним ефектом препарату, поліпшенням мікроциркуляції в легенях і газообміну.
4. Результати досліджень дають підставу рекомендувати застосування Pеосорбілакту з метою корекції газового складу і кислотно-основного стану крові у хворих ідіопатичним фіброзуючим альвеолітом.