ЗАСТОСУВАННЯ ІНФУЗІЙНИХ РОЗЧИНІВ В ЗАГАЛЬНОЛІКАРСЬКІЙ ПРАКТИЦІ

Національна медична академія післядипломної освіти імені П.Л. Шупика, Київ


Інфузійна терапія (від лат. infusio – вливання, упорскування; грец. θεραπεια – лікування) – метод лікування, заснований на введенні в кровообіг різноманітних розчинів певного об’єму і концентрації з метою корекції патологічних втрат організму або їх попередження.

Безумовно, інфузійна терапія є наріжним каменем сучасної медицини, оскільки при лікуванні жодного серйозного захворювання не можна обійтися без проведення інфузійної терапії. Інфузії різноманітних розчинів вирішують широкий спектр завдань: від локального введення лікарських засобів до підтримки життєдіяльності всього організму. Важко знайти галузь медицини, де б не застосовувалася інфузійна терапія. Тому не викликає сумніву, що лікарі загальної практики – сімейної медицини, які є спеціалістами-інтерністами і які відповідають, насамперед, за надання всебічної та безперервної медичної допомоги кожному пацієнту, який такої потребує, незалежно від віку, статі та характеру захворювання, мають бути чітко орієнтованими в принципах інфузійної терапії.

Головною метою інфузійної терапії є корекція порушень гомеостазу. Це визначає її основні задачі:
• волюмокорекція – відновлення адекватного об’єму циркулюючої крові (ОЦК) і нормалізація її складу;
• гемокорекція – нормалізація гомеостатичних і реологічних властивостей крові;
• інфузійна регідратація – підтримка нормальної мікро- і макроциркуляції (наразі – при клінічно вираженій дегідратації);
• нормалізація електролітного балансу та кислотно-основної рівноваги;
• активна інфузійна дезінтоксикація;
• обмінкоригуючі інфузії – прямий вплив на тканинний метаболізм за рахунок активних компонентів плазмозамінника;
• парентеральне харчування.

Вирішуючи ці задачі, інфузійна терапія рішуче увійшла в практичну діяльність усіх без винятку лікарських спеціальностей. Однак у кожній галузі клінічної медицини склалися власні принципи і стереотипи застосування інфузійної терапії.

Інфузійна терапія є серйозним інструментом сімейного лікаря і може дати оптимальний лікувальний ефект лише у разі виконання двох необхідних умов:
• лікар повинен чітко розуміти мету застосування препарату;
• лікар має чітко знати механізм дії препарату.